Український патріархат?! “Попахивает єресью”!
Ольга Яківна парафіянка місцевої церкви: ходить на проповіді, пече проскури, готує обіди тощо. Церква невеличка, народ туди майже не ходить. “Батюшка” постійно скаржиться – на районі живе приблизно 24 000 людей, а до церкви ходить з десяток!
Ольга Яківна народилась в невеличкому селі Рівненської області. Її батько тримав хутір: яблука, груші, худобу. За хутором – жито! А в житі сині волошки! Ольга каже, це до того гарно, що й досі пам’ятає! (хоча зараз їй 70, а то було в далекому-далекому дитинстві). Кожної неділі вона з сім’єю їздила до церкви, на возі, бо було це в 60-х роках минулого століття. Потім їхня родина в пошуках заробітку переїхала в Донецьк, а звідти до Кривого Рогу.
Звісно, церкви тут і на західній Україні різняться між собою. Ольга Яківна згадує, як раніше там, на західній, на Великдень до церкви несли канонічні продукти, гарно одягались, а ще було повір’я: хто першим встигне з церкви повернутися додому (а церква в іншому селі, за декілька кілометрів), того чекає щастя й добробут. Отож її батько так гнав коней, що Санта позаздрив би.
Щодо Православної Церкви України...
Ольга Яківна ходить до церкви Московського патріархату, а таких у Кривому Розі більшість. Говорить, що “батюшка” в них взагалі гарний, але оскільки він за РПЦ, то після Томосу почав залякувати людей: будуть красти, все зіпсують, почався кінець світу!
Ольга розповідає історії:
Нещодавно померла “прихожанка” нашого храму. Діти на похорони запросили священика з українського патріархату. А потім на 9 днів прийшли до нашої церкви замовляти поминальну службу. “Батюшка” сказав: «Ні! Неканонічно, незаконно, «розкольники!». А ця жінка, яка померла, роками ходила до цього храму…
А якось прийшла дуже-дуже стара жінка, що ледь дійшла, вся скручена, хвора, також когось втратила. Ситуація повторюється: раз на похороні український священик, значить «незаконно!». Жінка стоїть, ледве не плаче, говорить: «Як це так? У православній церкві може бути дві віри?!».
Ольга Яківна вже якось не витримала такого, й почала сперечатись з “батюшкою”:
- Як це так не має української церкви?! Як це незаконно?! Чому ми, українці, не можемо молитись українською мовою?! Християнство це ж в першу чергу любов до ближнього, так де ж та любов зараз? До того ж, ми на проповіді молимось за Кирила, а він освячує російські війська та танки, ми молимось за воїнство, а за чиє воїнство?! Що тут такого, що Україна хоче свою церкву? Де любов до українців?
- Ольга, что это вы такое говорите?! Это уже попахивает ересью!
Ольга каже, що “батюшка” насправді хороший! Завжди допоможе, з великим серцем, от тільки політика…
Роздумує: чому раніше, коли західна Україна була під Польщею, там дозволялась українська церква, дерев’яна, майже в кожному в селі, і проповіді українською. І люди віру там бережуть. А тут молитись українською незаконно, неканонічно…
Дивується: як «батюшка» може скаржитись, що до церкви ходить мало людей?! Як з такою політикою може ходити більше?!
Згадує: “В нашій хаті висів портрет, я постійно розпитувала в мами, хто то. Вона завжди відповідала незрозуміло: то той, то той. І тільки вже в 80-90-х зізналась, що то її брат. Він був членом ОУН, тому про нього всі мовчали, боялись місцевої політики. До того були налякані... Вже стільки років пройшло, а Росія й досі нас залякує: українська церква – кінець світу!»+
Ольга хрещена там, на Західній, в українській церкві, то чи вона тепер також незаконна християнка?!
Матеріал надрукований в газеті "День"
