У центрі Кривого Рогу з’явиться новий арт-об’єкт, – заступник міського голови Сергій Мілютін
У Парку Героїв у Кривому Розі до 30-річчя Незалежності замайорить величезний Український Прапор. А поряд із флагштоком з’являться стели з художніми панно. Це спільний проєкт Музею українського живопису, Дніпропетровської облдержадміністрації та Криворізької міської ради. Він відображає єдність національної спадщини в культурній, мистецькій, історичній та літературній площинах.
«Герб Кривого Рогу», «Петриківка», «Кар’єр», «Половецька баба», «Козак Мамай» та «Тарас Шевченко» – шість панно в техніці гарячої художньої емалі створені керівником групи майстрів Аліною Набокою у співпраці зі Світланою Набокою, Софією Сапко та Рамілем Мамедовим.
«Такі місця важливі для регіону. Тут люди можуть ознайомитися зі своєю історією, просто прогулюючись парком. У Кривому Розі це центр міста. Тут збираються у державні свята, просто зустрічаються та гуляють», – зазначив перший заступник голови Дніпропетровської облдержадміністрації Володимир Орлов.
Серед шести робіт майстрів особливу увагу привертає «Половецька баба». На цьому місці вона не тільки як символ певного етапу історії Придніпров’я, а насамперед – увіковічення пам’яті про видатного митця Криворіжжя Григорія Синицю.
«Кривий Ріг розвивається, стає комфортнішим і сучаснішим, – сказав заступник міського голови Кривого Рогу Сергій Мілютін. – Нова локація в центрі буде «магнітом» для містян. Важливо, щоб батьки приводили сюди дітей. Розповідали їм про символ незалежної України».
«Половецька баба» – панно, створене за мотивами роботи Григорія Синиці «Половецькі мадонни» 1972 року. І виконане, за словами дніпровських майстрів, під впливом його техніки та колористики.
«Можна сказати, що Григорій Синиця, його роботи, нас надихнули, – каже майстриня Аліна Набока. – А ще я помітила, що під час створення «Половецької баби» відчула якісь нові емоції. Опинилася в такому мирному, приємному та безтурботному стані. Вона наче Будда в жіночому обличчі огортала спокійною впевненістю…»
На початку 1930-х років Григорій Синиця навчався в Київському художньому інституті. Викладачами з фаху були учні М. Бойчука, М. Рокицького та І. Падалки. Художник упродовж усього життя був прихильником школи своїх учителів. Був захоплений народним мистецтвом, на його основі продовжував ідеї «української колористичної школи». На початку 60-х років ХХ ст. його звинуватили в націоналізмі, тож був вимушений переїхати до Кривого Рогу. Тоді ж Григорій Синиця почав працювати в унікальній техніці флоромозаїки, пропагуючи застосування натуральних матеріалів у мистецтві. Метою руху було шанування народної культури кольору як естетичного образу, материнської мови, національної та історичної категорії, які свідчать про належність художника до рідної землі, до свого народу.
Шість емалевих панно нового ансамблю в центральному парку Кривого Рогу резонують з естетикою кольору та формотворення Григорія Синиці, ставши своєрідною мистецькою посвятою його творчим здобуткам.
Дніпровські майстри фактично дали старт відродженню започаткованої Григорієм Синицею української національної колористичної школи монументального живопису. Саме за це художник здобув 1992 року найвищу творчу відзнаку – Державну премію України ім. Тараса Шевченка. Таку школу на розробленій ним теоретичній основі Григорій Синиця і почав створювати в Кривому Розі, де працював останні роки життя.
І якщо промисловий Кривий Ріг став свого часу для Григорія Синиці містом творчої розради й натхненної праці, то сьогодні саме місто є носієм та спадкоємцем багатовікової національної культури. Примножує та по-новому розкриває її. Зокрема й у місцевій архітектурі, в благоустрої парків, а головне – у свідомості самих жителів Кривого Рогу.
